П`ятниця, 29.03.2024, 16:08
Вітаю Вас Гість

РЕКЛИНЕЦЬКИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ І-ІІІ СТ.

Меню сайту
Міні-чат
200
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Кто был сегодня

200-річчя ШЕВЧЕНКА

Проект "Тарас Григорович Шевченко-геніальний поет,мислитель,пророк. Життя і творчість"



        Тарас Григорович Шевченко- український поет, письменник драматург, прозаїк, художник живописець, гравер, громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.



        Народився 9 березня 1814 у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині село Звенигородського району Черкаської області) в закріпаченій селянській родині Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якимівни Бойко козацького походження. Згідно з родинними переказами його діди і прадіди козакували, служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися в Україні XVII–XVIII ст. Ці повстання були жорстоко придушені і нормальне суспільне життя у регіоні Черкащини, Полтавщини, Київщини, Брацлавщини, Чернігівщини на тривалі роки було порушене. Основна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.
Сім'я Тараса на чолі з батьком Григорієм Івановичем Шевченком повернулася до села Керелівки (нині Шевченкове Звенигородського району), Звенигородського повіту, на Київщині, звідки був родом Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса проходять у цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина. 26 січня (7 лютого) 1819 року народилася Тарасова сестра Марія. Був такий випадок, коли малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.
Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка Совгиря. Знайомиться з творами Г. Сковороди. В період 1822–1828 років намалював «Коні. Солдати».
29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра і нянька Катерина вийшла заміж за А. Красицького — селянина с. Зелена Діброва.
Рано втративши матір (20 серпня (1 вересня) 1823 року), яка померла від тяжкої праці й злиднів, залишивши сиротами шестеро дітей, він з дитинства зазнав багато горя і знущань. 7 жовтня 1823 року Тарасів батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей.
22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича. Тарас чумакує з батьком. Буває в Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград). 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батько — Григорій Іванович Шевченко. Залишившись сиротою, Тарас іде наймитувати до дяка П. Богорського, який прибув з Києва. Як «школяр-попихач» носить воду, опалює школу, обслуговує дяка, читає псалтир над померлими, продовжує навчання. Під час навчання Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не стерпівши знущань дяка Богорського, Тарас тікає від нього й шукає в навколишніх селах учителя-маляра. І знаходить, відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитує і «вчиться» малярства в диякона Єфрема (м. Лисянка, Звенигородського повіту, на Київщині). Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту, на Київщині та із села Тарасівки, Звенигородського повіту, на Київщині. 1827 року пасе громадську отару овець у с. Кирилівці. Зустрічається з Оксаною Коваленко, подругою дитинства, яку не раз згадує у своїх творах. Саме їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця».
Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиці, Тарас буває в м. Богуславі (куди возив поповича до школи й на продаж яблука та сливи). В цей же час їздив на базари до містечок Бурти і Шполи. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов за дозволом, щоб вчитися у хлипнівського маляра. Коли Тарасові минуло 14 років, помер В. Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина П. Енгельгардта, Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика в маєтку Вільшані. 6 (18) грудня 1829 року поміщик Павло Васильович Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака М. Платова (героя Вітчизняної війни 1812 р.), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка на стайні різками за малювання. Протягом 1829–1833 років Тарас малював копії з картин суздальських майстрів.
Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні, проте деталі цієї подорожі мало відомі. Не виключено, що там він міг відвідувати лекції малювання у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цього періоду перебування у Вільно зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», якість якого свідчить про майже професійне володіння олівцем.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати зиск з невгамовного потягу юнака до малювання, віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва, адже у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників». З цього часу й аж до 1838 року Шевченко живе в будинку Крестовського де наймав квартиру Ширяєв. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.
1833 року намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель) (оригінал, датований автором, зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві).
У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець). Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник. Виконав композицію «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо). Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 р. для конкурсу в Академії художеств на одержання золотої медалі.
Намалював: «Смерть Олега — князя Древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка, «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель). До цього часу дослідники відносять також виконання Шевченком малюнків, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький»«Аполліно» — копія, рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі, «Маска Лаокоона», «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія»; «Анатомічна фігура»; «Германік»; «Фавн, що танцює».

Викуп
Улітку 1836 року, під час одного з нічних рисувальних «сеансів» в Літньому саду, він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які познайомили його з впливовим при дворі поетом В. А. Жуковським. Сошенко вмовив Ширяева відпустити Шевченка на місяць з ним, щоб цей час він використав для відвідування зали живопису Товариства заохочення художників і комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».
5 (17) квітня 1838 року Шевченко разом з А. Мокрицьким відвідують Ермітаж, де оглядають твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Гвідо Рені та інших), говорять про цінність їхніх полотен.
Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський задумали викупити молодого поета з кріпацтва. Пан погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів. Щоб їх здобути, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
Дослідники-мистецтвознавці періодом 1837–1838 років датують також малярські твори, про які є згадка у повісті Шевченка «Художник», а саме:
«Анатомічна статуя Фішера»;
«Мідас, повішений Аполлоном»;
«Едіп, Антігона та Полінік»;
«Ієзекіїль на полі, всіяному кістками»
В Академії мистецтв
Після викупу оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у будинку № 100.
Незабаром Шевченко став студентом Академії мистецтв, а вже там — улюбленим учнем Брюллова.
Будучи вже неабияким портетистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив нові видатні здібності як графік та ілюстратор.
23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (Найкраща робота оцінювалась № 1, а далі оцінки йшли по низхідній).
2 (14) листопада 1838 року Шевченко в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), вперше надруковано у харківському альманасі Бецького «Молодик».
24 листопада (4 грудня) 1838 року переїхав на квартиру до Сошенка у будинок № 307 3-го кварталу Васильєвської частини.
Новий, 1840-й, Тарас Шевченко зустрів хворобою на тиф. Одужував він у майні Федора Пономарьова — свого найближчого друга по Академії мистецтв.
          Водночас Шевченко наполегливо працював над поповненням своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському». Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка» (1841).
Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї увійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».
Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844).
Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його головним чином у тому, що він пише «мужицькою мовою».
Улітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним з найпопулярніших творів українського живопису.



Перша подорож Україною
13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав на його хуторі Кукуріківщина під Борзною відставного поручника і українського поета Віктора Забілу. Зупинився поет у Качанівці на Чернігівщині (маєток поміщика Григорія Тарновського). В червні 1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку в його Убіжищі. 29 червня (11 липня) 1838 — в день св. Петра і Павла відвідав разом з ним пишний прийом у хрещеної Гребінки, вдови генеральші Тетяни Вільхівської в її «українському Версалі» в Мосйівці, де познайомився з поетом О. Афанасьєвим-Чужбинським та офіцером Я. де Бальменом (якому пізніше, присвятив поему «Кавказ»). В липні 1843 року в с. Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста (учасник руху декабристів, син автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда»). Обидва поїхали до міста Яготина до Миколи Рєпніна-Волконського оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Познайомився з Варварою Рєпніною. Протягом літа відвідував своїх нових знайомих: Закревських в Березовій Рудці, Я. де Бальмена в Линовиці, П. Селецького в Малютинцях, О. Афанасьєва-Чужбинського в Ісківцях, Ревуцьких в Іржавці, Ґалаґанів в Сокиринцях та Дігтярях. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостює в рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині у сестри та братів. Протягом жовтня-грудня 1843 року перебуває в Яготині у Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконує дві копії з портрета М. Рєпніна. Портрети зберігаються: один в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві, другий — у Санкт-Петербурзі, в Ермітажі.
Друга подорож Україною
31 березня (12 квітня) 1845 року Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У Москві зустрічався зі Михайлом Щепкіним, оглядав Кремль. На шляху до Києва Шевченко проїжджав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми, Есмань, Кукуріковщину.Протягом весни-осені 1845 року перебуває у селі Мар'їнському на Полтавщині (Миргородський повіт). Жив він у поміщика О. Лук'яновича (у окремому від панів приміщенні), малював портрети і краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався і розмовляв.У вересні гостює у своїх родичів у с. Кирилівці, відвідує сестру Катерину у с. Зелена Діброва, був у с. Княжому.Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки.Восени та протягом зими 1845 р. Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши, наприкінці 1845 написав вірш «Заповіт», у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу.Через яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувались серед народу у рукописних списках. Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три літа» (1843 — 1845).

Третя подорож Україною
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга, де його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. Щоб познайомитися з українським поетом, туди приїжджали І. Тургенєв і Марко Вовчок.Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівці та декого з давніх знайомих. У перших числах серпня 1859 Шевченко приїхав до Києва і оселився на межі Куренівки і Пріорки, по вулиці Вишгородській. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися: Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів (зокрема Марком Андрієвським — чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі) зобов'язали повернутися до Петербурга.На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст через Дніпро виїхав до Петербурга.До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах. Уважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше написаних і заборонених у Росії поезій Шевченка видано за кордоном у Лейпцігу, 1859. У друкарні П. Куліша 1860 року побачило світ нове видання «Кобзаря», яке, однак, охоплювало тільки незначну частину поезій Шевченка. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів, а у січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар», посібник для навчання у недільних школах України, виданий коштом автора та накладом 10 000 примірників.У Петербурзі Шевченко вирішує зайнятися гравюрою, як справді народним видом мистецтва, яке може бути тиражованим. У квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі зі своїх гравюр на розгляд ради Імператорської академії мистецтв, просив удостоїти його звання академіка чи задати програму на отримання цього звання. Рада 16 квітня постановила визнати його «назначеним в академіки і задати програму на звання академіка з гравірування на міді». 2 вересня 1860 року, разом із іншими митцями, Тараса Шевченка було визнано академіком гравюри «на повагу майстерності та пізнань у мистецтвах».«Церква Богдана» у Суботові.Будучи вже хворим, Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за його життя. У передчутті близького кінця, Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого». П. Зайцев назвав цей твір незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед обличчям фізичної смерті.
Арешт і заслання
Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа», та відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші, що починається рядками «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».Деяке полегшення становища Шевченка настало з весни 1848 року унаслідок включення його штатним художником до складу Аральської експедиції під командуванням лейтенанта Бутакова. Перебування на о. Кос-Арал було дуже продуктивним у його творчості. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання, спричинені неволею і самотністю. В Оренбурзі Шевченко зблизився з засланцями-поляками, учасниками повстання 1830 — 31, і заприязнився з польським істориком Бр. Залеським, з яким пізніше листувався. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Та — незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження — Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем (зокрема «Вид на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й 2 барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» і «Йоан Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).Тільки через 2 роки після смерті Миколи клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 р. Коли стало відомо про майбутнє звільнення Тараса Шевченка від солдатчини, фельдфебель І лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу Мусій Анакієв дав йому змогу вільний від служби час проводити на свій розсуд. Довідавшись про звільнення, Шевченко цілком наново переробив написану ще в 1847 поему «Москалева криниця», а також почав вести російською мовою «Щоденник» («Журнал», з 12 червня 1857 до 13 липня 1858) — цінне джерело до біографії Шевченка, яке свідчить про високий рівень культури мислителя. У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.
Кохання Тараса Григоровича Шевченка
Першим коханням молодого Шевченка була молода дівчина, одноліток Тараса — Оксана. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав.Наступною жінкою, яку він нагородив своїм коханням, була польська швачка Дзюня Гусіковська.У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрічає Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.»Наступними жінками, що займали місце в серці Кобзаря, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов'язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити в селі, й покинула поета, вийшла заміж за перукаря Яковлєва. І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.


Літературна творчість
Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як ставиться до життя українського народу XIX ст.Автограф поезії Шевченка «Думи мої»В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).




Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Корисні посилання
  • Для дітей українською